Міркування що до розвитку Громади.

«Громадські ініціативи», Львів, 2002 рік.

Леонід Максименко

Міркування що до розвитку Громади.

Шість років тому мене запросили до співпраці з громадською організацією, яка займалась допомогою інвалідам дитинства для подолання сучасного негативного соціального впливу на цю категорію знедолених. Для мене це якось було дивно, тому що я не знав про існування таких організацій. За радянських часів програмами соціальної реабілітації займалась держава, як могла. А тепер, в наш складний час, з’явились якісь люди, які мають бажання надати допомогу тим, хто її потребує. У своєму житті я завжди, коли мав нагоду до цього, намагався допомогти іншим людям. Так мене виховали батьки, так я відносився до своїх пацієнтів, коли працював лікарем, особливо на селі. У мене завжди було бажання комусь допомагати. Життя ішло, я отримав крім фаху лікаря, фах психолога. Для мене це було завжди цікаво, тому що я багато працював з людьми і не завжди міг їм допомогти, так як вистачало знань, вмінь, тобто ... Шість років тому мені запропонували допомагати дітям-інвалідам та їх сім’ям. Мені було тяжко, але я погодився робити цю роботу. Для мене це було новою справою, тому що я стикнувся з деякими психічними розладами за затримкою психічного стану у дітей-інвалідів. За своїм лікарським фахом я лікар-терапевт, і особливого відношення до психіатрії не мав. Але у мене був загально клінічний багатий досвід, тому що, працюючи сільським лікарем, я лікував не тільки дітей та дорослих, але й постійно стикався з різноманітною патологією.

Після початку роботи, я відчував іноді невпевненість у тому, що робота з дітьми та їх сім’ями дасть вагомий результат. Сумніви, сумніви, сумніви... Але проблема, як я потім відчув, була у тому, що для отримання результату просто треба було зачекати рік, два. Систематична робота роками давала добрі результати. Але багато реабілітаційних програм мають тривалість два-три тижні. І знов, вже роздуми, роздуми, роздуми....

Сьогодні оцінюючи той етап життя, сумніви, роздуми, нові методики, які друкувались у спеціальних виданнях що до реабілітації, статті, праця, яка давала людям надію, можна сказати, що час був витрачено не марно. Але розуміючи те, що чим більш дорослий інвалід дитинства, особливо після закінчення спеціалізованого навчання, тим більше треба часу, щоб отримати якісь результати у реабілітації, як медичної, так і соціальної. І ще що треба у реабілітації таких сімей та дітей-людська самовідданість. Високого професіонального рівню в такій ситуації замало, треба поділитися своєю душею.

Вже після початку роботи з інвалідами дитинства та членами їх сімей, я взяв на себе керівництво Інститутом Лідерства Християнського гуманітарно-економічного університету. Створив його мій друг та вчитель Віктор Лановий, який нажаль зараз живе та працює у Москві. Так склалося життя... Інститут Лідерства ХГЕУ став базою для підготовки волонтерів для різних соціальних програм громадських організацій. Ми готували кадри для проведення семінарів татренінгів для громадських організацій міста та області. Але, по ходу життя, з’явились деякі зміни у наших можливостях. Ми стали партнерами Канадсько-Українського проекту розвитку громадського суспільства. Нашими партнерами в Одесі стали організації, які займаються наданням різних соціальних послуг населенню. До них відносяться Центр реабілітації дітей- інвалідів “Білий ангел”, фонд соціального захисту молоді. Два роки тому ми вийшли на нову форму взаємовідносин, що підштовхнуло нас до організації союзу соціального партнерства “Альянс”. Це сталося тому, що ми мали нагоду реалізовувати спільні плани, програми, якісь конкретні дії. Два роки ми разом. Є в наших організаціях справи, які стосуються тільки організацій, але є і такі, які об’єднують інтереси та можливості організацій Альянсу. Керівник Альянсу, президент фонду соціального захисту молоді, В.В. Безер. Це програми роботи з молоддю, допомога дитячому санаторію, програма тренінгової роботи з активом середньої школи № 27, обмінна програма Одеса-Пустомити, в якій прийняли участь школярі Одеської школи № 27 та школярі двох пустомитівських шкіл, консультування та допомога інших громадських організацій, які недавно зареєстровані та почали свою працю по наданню соціальних послуг населенню.

Планів у Альянса багато, але це потребує постійного пошуку людей, які мають певну соціальну направленість та їх підготовка та навчання. Я розумію, що наш процес побудови та розвитку Громади в нашій країні тільки на початку. Все залежить від нас, людей які живуть в цій країні та які мають бажання для неї щось зробити.